РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ВЛАДИК УГКЦ У ПОЛЬЩІ

Всесвітлим і Високопреподобним Отцям, Преподобним Монахам
і Монахиням, Дорогим Братам і Сестрам!

Хто там по дорозі йде до Вифлеєму?
Що це за невіста, перчудна при нему?
То Марія Діва, Йосиф коло неї,
Йдуть шукати місця у рідні своєї.
(Коляда: Хто та при дорозі)

 

Христос Рождається!
Дорогі у Христі Брати і Сестри!

І. Прихід на світ Божого Сина невід’ємно пов’язаний з мандрівкою Святої Родини. Найперше бачимо її, коли іде до Вифлеєму, щоб там взяти участь у переписі населення. Євангелист Лука так говорить про цю подію: «Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Кириній. І йшли всі записатися, – кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому і роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна» (Лк. 2, 1-5). Дорога до Вифлеєму для молодої родини не була легкою, бо Пресвята Богородиця була вагітною і чекала на народження. Родина також не могла знайти для себе гідного місця, в якому можна було б затриматись та чекати на прихід на світ дитини. Остаточно св. Йосиф з Пресвятою Богородицею затримуються у печері пастухів, які, попереджені ангелом Господнім про народження Спасителя, є першими, які у малій дитині розпізнають обіцяного Месію. Євенгелист Лука дальше розповідає про ці події: «І от, коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді.» (Лк. 2, 6-7). Після відходу ангела «пастухи один до одного заговорили: «Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам.» І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах» (Лк. 2, 15-16).

Однак, Свята Родина довго не перебувала у Вифлеємі та не мала можливості втішатись спокоєм. Ангел у сні знову з’являється св. Йосифові і дає йому вказівку рушати в дорогу до Єгипту, щоб таким способом зберегти новонароджене Дитя від гніву шаленого Ірода, про що розповідає Євангелист Матей: «Ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.» Вставши, Йосиф узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого сина» (Мт. 2, 13-15). Дорога з Палестини до Єгипту не була легкою. Вела через пустиню. Святій Родині треба було пройти близько чотириста кілометрів, подолання яких, батьками з новонародженою Дитиною, було пов’язане з великим трудом та зусиллям.

Не знаємо, як довго родина св. Йосифа і Пресвятої Богородиці перебувала в землі фараонів. Євангелист Матей говорить нам лише, що ангел знову з’явився у сні Йосифові та наказав йому повертатись разом з родиною до Палестини, бо вже помер той, який чигав на життя дитятка. Свята Родина знову мусіла пройти важкий шлях. Остаточно оселяється у Назареті, де проходить дитинство Ісуса.

Пізніше, коли Ісус розпочинає свою привселюдну діяльність, також, як мандрівний вчитель, не має свого дому, лише користає з гостинності інших людей. До учнів звертається: «Лисиці мають нори і птиці небесні гнізда, Син же чоловічий не має де голови приклонити» (Лк 9, 58). Одним словом, життя нашого Спасителя на світі від самих початків було позначене клеймом поневірянь. Можемо сміливо сказати, що Христос, який сам є емігрантом, показує свою солідарність з усіми, які у минулому та у майбутньому були, є і будуть, змушені різними обставинами, залишати свій рідний край та іти у незнане. Недарма наша Церква, в неділю перед Різдвом Христовим, відзначає День емігранта та звертається з проханням призадуматись над долею емігрантів та застановитись, як можемо їх підтримати, чи у сфері духовній – нашою молитвою, чи теж у матеріальній – підтримуючи їх своїм маєтком.

ІІ. Історія нашого народу також позначена численними хвилями мандрівок, виселень та скитання, коли наші люди змушені були, чи то владою, чи економічною ситуацією, залишати рідні сторони, а інколи й батьківщину, та іти в незнане. Між іншими, під кінець ХІХ ст., українці масово вирушили з Галичини на підвень Європи, на Балкани, та опісля за океан – до Бразилії, Сполучених Штатів Америки і до Канади. Нову хвилю еміграції, головно на Захід, але теж і примусової на Схід, принесла ІІ Світова Війна та роки після неї. Тут треба конечно згадати виселення близько півмільйона наших співбратів з території післявоєнної Польщі в Радянську Україну. Сімдесят років тому наші батьки та діди, в рамках т.зв. акції «Вісла», були знову насильно виселені комуністичною владою на т.зв. ziemie odzyskane на заході та півночі Польщі. У вісімдесятих роках, коли прийшла деяка політична відлига, ми у Польщі втратили велику частину тодішнього молодого покоління, яке вибрало можливість переїхати на Захід, у вільний світ, щоб там жити у свободі. Сьогодні теж, особливо молоде покоління наших вірних, дуже часто шукає для себе нового місця до праці і життя у країнах Західної Європи.

Від вісімдесятих років минулого століття, з різною швидкістю, аж по сьогоднішній день, триває витік українців з України у всіх можливих напрямках. Головно протягом останніх трьох років бачимо, що дуже багато українців вибирає собі Польщу, як місце свого довшого чи коротшого перебування. Тут вони шукають праці, як також і можливості продовжувати навчання, чи у середній, чи у вищій школах. За статистичними даними, сьогодні у Польщі може перебувати навіть півтора мільйона громадян України. Наша Церква у Польщі старається вийти назустріч їхнім духовним потребам, утворюючи нові душпастирські осередки та парафії у містах, в яких досі ніколи не було греко-католицьких парафій, а тепер там  живуть і працюють тисячі новоприбулих громадян України.

ІІІ. Дорогі у Христі Брати і Сестри!

В часі Свят Христового Різдва кожен з нас розважає таємницю приходу на світ воплоченого у людському тілі Спасителя. Розважаємо також суспільні та історичні аспекти тих часів, дивуємось, і не можемо зрозуміти байдужості тогочасних людей, які закрили перед обіцяним Месією не лише свої домівки, але також свої серця. Хоча цілий ізраїльський народ століттями очікував приходу Христа Спасителя, однак ніхто не спромігся прийняти Його під свій дах, коли Він вже з’явився на світі. Нікому не прийшло на думку, що Він може бути емігрантом чи сином бідних емігрантів. Він прийшов до свого народу, але цей розминувся з Ним, не впізнав Його.

В наші часи вистачить включити телебачення, комп’ютер, чи просто вийти на вулиці наших міст, щоб зауважити, що еміграція є дуже актуальною проблемою сьогоднішнього світу. Тисячі нещасних людей з Близького Сходу та Північної Африки, з країн, руйнованих війною, пробують дістатись до багатої Європи, ризикуючи втратою життя під час переправи через Середземне море. Також війна на Сході України спричинила не тільки внутрішню еміграцію, внаслідок якої сотні тисяч українців переселилося зі Сходу на Захід країни, але одночасно, з кінцем 2013 р., змусила до залишення України щонайменше вісім мільйонів громадян. Протягом кількох років Україна втратила до 15% відсотків свого населення.

Про цих людей не лише чуємо в медіях, але зустрічаємо їх на вулицях наших міст, де щораз частіше можна почути українську мову. Можемо сказати, що все це наслідок війни, як також економічної та політичної ситуації в Україні. Така ситуація для всіх нас є викликом та нагодою, щоб дати християнське свідоцтво та перевірити, яким є насправді наше християнство.

Для нас, протягом сімдесяти років закорінених на північних та західних землях Польщі, яких сьогодні доля не змушує покидати свої домівки, багатолюдна хвиля еміграції з України – це особлива нагода, щоб в переселенцях з України, але також з інших країн світу, розпізнати Новонароджене Дитя, яке разом з Пресвятою Богородицею та зі св. Йосифом мандрує пустинею, втікаючи від гніву шаленого Ірода. Для всіх нас це нагода, щоб відкрити свої церкви та домівки і пригостити сьогоднішніх втікачів та економічних емігрантів. Це нагода, щоб символічно порожнє місце при святковому різдвяному столі не було порожнім, але щоб зайняв його хтось з потребуючих, які нерідко змушені преживати Христове Різдво далеко від своїх близьких.

Для новоприбулих емігрантів Різдво Христове нехай буде нагодою призадуми, чи в обставинах еміграції ми не збайдужіли до духовного спасіння, християнського життя, до Божих та церковних заповідей та недільної і святочної Божественної Літургії? Це також нагода, щоб застановитись, чи бажання за всяку ціль у короткому часі заробити якнайбільше грошей, не несе одночасно поважної шкоди на здоров’ї та загрози життя, чого опісля не зможуть повернути жодні багатства? Варто також зробити собі іспит совісті, чи на скитальщині я не став байдужим до справ та потреб інших людей, як своїх рідних, які може залишились далеко у рідному краю, так також і тих, які розділяють зі мною долю емігранта, а які, можливо, потрапили у сіті гріха чи різних узалежнень?

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Переживаючи з великою радістю в наших церквах та в наших домах пам’ятку приходу на світ у людському тілі нашого Спасителя Христа Господа, розгляньмось довкола себе, чи Він, в особі емігранта – втікача, не стоїть часами під нашими дверима та, чи не проситься прийняти Його у наш дім? Він може появитись, змучений довгою мандрівкою, голодний, спрагнений, у знищеній одежі та, можливо, як той, який давно вже не мав нагоди скористати з води та купелі. Так власне представляє себе Христос, коли говорить до апостолів: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25, 35-40).

Всім Вам, дорогі Брати і Сестри, бажаємо у час Свят Христового Різдва та протягом цілого Нового 2018 Року, досвідчувати радості зустрічі Новонародженого Христа Спасителя в особі другої людини, головно тієї, яка стукає до дверей наших домів та до наших сердець. Кожного разу стараймося побачити у ній обличчя, народженого сьогодні у людському тілі, Божого Сина.

Нехай в наших домах, як у вифлеємських яслах, народжується Ісус,нехай в Україні, в наших родинах буде добробут, мир і злагода. Нехай ніхто не буде змушений лихою долею покидати свій рідний край та своїх близьких, та іти в чужину. Пресвята Богородиця нехай всіх покриває своїм омофором – наші родини, молодь, дітей, хворих і похилих віком, особливо всіх емігрантів та біженців.

На Різдвяні Свята і Новий Рік із серця Вас благословимо!

 

Архиєпископ  Євген (Попович)                                  

Митрополит Перемисько-Варшавський                           

Єпископ Володимир (Ющак)

Владика Вроцлавсько-Ґданський 

Архиєпископ емерит Іван (Мартиняк)    

Перемишль – Вроцлав, Різдво Христове – 7.01.2018 р. Б.

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *