СИРОПУСНА НЕДІЛЯ. ЩО ТАКЕ „СИРОПУСТ”? ОБРЯД ПРОЩЕННЯ В СИРОПУСНУ НЕДІЛЮ

Що таке „сиропуст”?

Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва „сиро-пуст”, тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли „запусти”, тобто останні передпісні забави.

У Західній Європі наші „запусти” називалися „карнавалом”, що означало те саме, що й м’ясопуст, від італійського „карне-вале” — дослівно: прощай м’ясо! У латинській Церкві Великий піст починається щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській Церкві ще можна їсти м’ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже гучні.

Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом.

У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.

Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в середу, п’ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст.

ОБРЯД ПРОЩЕННЯ В СИРОПУСНУ НЕДІЛЮ

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: „Пасха священная нам днесь з’явилася… „. Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: „… і друг друга обіймім! Промовмо: „Браття”, — і тим, що ненавидять нас; простім усе… „. Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: „Прости мені, Отче”, — чи — „Прости мені, Брате”, трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: „Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше… „. Після обряду прощення всі мовчки розходилися.

Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд

Стихири на „Господи, взиваю я”

  Боготканну одежу скинули ми, окаянні,* за намовою ворога,* переступивши, Господи, твоє божественне веління;* у смоковне листя та в шкіряну одежу ми зодяглися;* нас засуджено в поті гіркий хліб добувати,* а землю проклято,* щоб нам родила будяки й тернину.* Але ти, воплотившись останніми днями з Діви,* призови нас і знову введи в рай.

Раю всечесний, преславна красо,* Богом створена оселе,* безконечна радосте й насолодо,* славо праведників, пророків окрасо* і святих житло! Шумом листя своїх дерев моли Творця всього,* щоб відчинив нам брами, які ми зачинили переступом,* та сподобив нас спожити з дерева життя* і прийняти радість, якою ми раніш насолоджувалися в тобі.

Сидить Адам навпроти раю, ридаючи,* й оплакує свою наготу:* Горе мені, обманеному й окраденому,* та й обезславленому лукавою спокусою!* Горе мені, що через свій нерозум став нині нагим і бідолашним!* О раю, вже не скуштую твоєї насолоди,* вже не побачу Господа Бога мого і Творця!* Піду бо в землю, з якої взятий!* Щедрий і милостивий, благаю тебе:* Помилуй мене упалого.


о. Петро Фостик

 

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *