У четвер, 16 липня 2015 року, Папа Франциск прийняв на приватній аудієнції кардинала Анджело Амато, СДБ, префекта Конгрегації у справах святих, під час якої затвердив декрети цього відомства, котрі стосуються визнання геройськості чеснот кандидатів на прославу. Першим у цьому списку є слуга Божий Андрей Шептицький, Львівський митрополит УГКЦ.
Інші три кандидати до проголошення блаженними – це італійський єпископ Джузеппе Карраро, мексиканський священик Аґостіно Рамірес Барба та італійський францисканець о. Сімплічіано Мареска.
Пригадаємо, що підтвердження геройськості чеснот – це один з етапів процесу, після якого для беатифікації потрібно підтвердження чуда, отриманого за заступництвом кандидата на прославу.
ГЕРОІЧНІСТЬ ЧЕСНОТ
Чесно́та — це схильність постійно чинити добрі справи; позитивна моральна властивість характеру людини, що визначається його волею і вчинками.
Три Божі чесноти:
Віра;
Надія;
Любов;
Чотири Моральні чесноти
Розсудливість (Обачність)
Справедливість
Мужність
Здержливість
Вісім християнських чеснот
Вісім християнських чеснот в порядку святості з протилежними їм смертними гріхами:
Головні чесноти і протилежні їм гріхи
1. Поміркованість – Обжерливість
2. Ціломудреність – Розпуста
3. Жертовність – Грошолюбство –
4. Радість у Святому Дусі Смуток / униніє
5. Довготерпеливість – Гнів
6. Бадьорість духу – Нудьга
7. Смиренномудреність – Марнославство
8. Покора – Гордість
КАТЕХИЗМ УГКЦ ПРО СВЯТИХ
ХРИСТОВОЇ ЦЕРКВИ
в. Святі Христової Церкви
316 Святість – це дар Святого Духа, в якому, уподібнюючись до Христа, мистаємо дітьми небесного Отця. Єдиний Святий Господь дарує Своюсвятість людині, оселяючись у ній: «Коли хтось Мене любить, то йслово Моє берегтиме, і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми донього, і в ньому закладемо житло» (Йо. 14, 23). Християнська святістьє виявом обожествлення людини. «Святі, що насичуєтеся світломБожественної радості, що понад розумінням, ви стаєте богами наближенням до Бога».
317 У християнстві святість пов’язується зі свідченням віри, часто вираженим через мучеництво. Слово мученик (по-грецьки мартіс, що буквально означає свідок) наголошує не так на самому факті страждань, якна свідченні віри в Христа. «Лики мучеників показали юнацьке і міцнетерпіння. Вони прийняли болісні рани заради нетлінної слави і краси».
318 Ц ерква визнає святими й тих вірних, котрі обрали шлях аскетичногоподвигу. Їх називають «преподобними», бо у своєму подвижницькомужитті вони осягнули дар богоподібності, пройшли шлях від «образу»до «подоби» Божої: «Преподобно поживши, преподобні отці перемогли бісів і, згасивши муки пристрастей, гідно спокусливі розпаленняперетерпіли».
319 Церква оспівує і подвиг «святителів» – єпископів, які своїм служіннямСлову і звершенням Святих Таїнств зміцнювали й розвивали ЦерквуХристову: «Святителі, навчені Божим Словом, були божественнимиустами». Подвиг «ісповідників» – це обстоювання і захист істинивід різних єресей та відважне сповідування віри в Христа під часпереслідувань. Ще одним виявом святості Церква вважає безкорисливе суспільне служіння знедоленим і недужим. Тому вона вшановує«чудотворців-безсрібників».
320 Очолює лик святих Пресвята Богородиця – «чесніша від херувимів інезрівнянно славніша від серафимів». Разом із Нею Церква почитаєХристових апостолів, євангелистів і проповідників – благовісниківЄвангелія. Церква почитає старозавітних праведників, патріархів іпророків, а також світ невидимий – ангелів і архангелів, тому що освячуюча дія Святого Духа охоплює всю історію спасіння.
321 Подвиг святих Церкви описаний у їхніх житіях – «словесних іконах»святих, писаних у світлі благодатного обожествлення. Зміст житія святого, як і зміст ікони, полягає не так у відображенні його біографії, як упредставленні його духовного лику. Повнота духовного життя святогоописується в житіях як осягнення сопричастя з Богом у глибокому молитовному житті, любові до ближніх і гармонії з навколишнім світом.
г. Українські новомученики та ісповідники віри
322 Українська Церква за свою понад тисячолітню історію уславилася сонмом святих. За словами Патріарха Йосифа, «свідчення віри УкраїнськоїЦеркви у Христа і Його Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву було підтверджене кривавою печаттю безстрашного ісповідництва,терпіння, мучеництва і горами наших жертв». Воістину, «кровмучеників», відомих і невідомих, ставала «насінням Церкви».
323 Серед мучеників нашої Церкви особливе місце посідає священномученик Йосафат, архиєпископ Полоцький, який постраждав за єдністьХристової Церкви в добу Берестейського єднання. Його постать – приклад жертви примирення, страстотерпця, бо, подібно до святих Бориса і Гліба, волів радше віддати власне життя, аніж допустити пролиттябратньої крові.
324 Мучеництво Церкви тривало й у наступних століттях. Полоцьківасиліяни 1709 року прийняли мученицьку смерть від рук російськогоцаря Петра І, а 1768 року загинуло за віру 68 Бердичівських мучеників.У ХІХ столітті пройшли дві великі хвилі переслідувань: 1839 і 1875років. Це мучеництво увінчалося прославою Пратулинських мучеників– звичайних селян, які стояли під рідним храмом у Пратулині (Холмщина) на смерть і загинули від куль царських жандармів. Величезним було також мучеництво Церкви протягом панування богоборчогорежиму. 1946 року в Україні заборонено діяльність УГКЦ, відібранохрами, конфісковано майно і розпочато переслідування вірних. Усіхєпископів УГКЦ в Україні було заарештовано, численних священиків,монахів, монахинь та мирян замордовано, ув’язнено та відправлено узаслання.
325 Багато вірних Церкви й далі сповідувало свою віру в підпіллі, приймаючи святі Таїнства, сходячись на богослужіння до приватнихприміщень, слухаючи трансляції Божественної Літургії з Ватиканського радіо. Комуністична влада постійно переслідувала підпільнуЦеркву: священиків ув’язнювали, мирян звільняли з місць навчаннячи праці. Цей героїчний, мученицький період тривав з 1946 до 1989років. Ісповідниками віри, що пережили ув’язнення й заслання у ХХстолітті, стали також Глави УГКЦ – Слуга Божий митрополит АндрейШептицький (1865–1944) і патріарх Йосиф Сліпий (1892–1984). Підчас свого паломництва 23–27 червня 2001 року в Україну Папа Римський Іван Павло ІІ зачислив до лику Блаженних: єпископів, священиків,монахів, монахинь і одного мирянина – мучеників і преподобнихУГКЦ ХХ століття.
БЕАТИФІКАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС
Піднесення на престоли святих – шлях до вшанування святих у Католицькій Церкві. Проведення процесу проголошення святим в Католицькій Церкві має на меті зібрати усі свідчення про майбутнього кандидата на святого. Напротязі віків викристалізулися правила і критерії які Церква дотримується у дослідженні їх життя.
Факт життя чеснот праведника чи життя мученика, якого переслідували за віру in odio fide та жива пам’ять про його подвиг Божого народу тобто слава святості (fama di santita), слава чеснот є підставою до початку процесу беатифікації.
Визначення
Беатифікація – акт яким Святіший Отець уділяє дозвіл на публічний церковний культ Слуги Божого, культ якого поширюється на певну територію (народ, єпархію) або до визначеної групи осіб (Чин, Згромадження).
Канонізація – акт яким Святіший Отець остаточно і урочисто проголошує що християнин католик перебуває в вічній славі Царства Небесного, заступається за нас у Господа і має бути публічно шанований в усій Католицькій Церкві. Церква подає його приклад до наслідування – як жити у вірі, почитання та моління усьому народу Божому через публічний церковний акт проголошення святим.
Єпископи Католицької Церкви мають право на території ввіреної їм єпархії, розпочинати процес беатифікації тих католиків, які після смерті втішаються славою святості серед люду Божого. На єпархіальній стадії процес полягає у зборі інформацій pro et contra щодо життя Слуги Божого. Після успішного її завершення справу передають у Рим, для аналізу винесення остаточного судження Папи Римського. Лише Святіший Отець має виключне право проголошувати того чи іншого Слугу Божого блаженним.
Єпископ місця уряду ex ufficio або на вимогу вірних чи громад розглядають славу святості життя Слуги Божого.
У провадженні Процесами Церква керується апостольською конституцією Divinus Perfectiones Magister як також інструкцією Normae Servandae та Mater Sanctorum.
Iter процесу Беатифікації.
І. Попередня фаза беатифікаційного Процесу
Потрібно визначити суттєві риси Процесу:
а) чи серед вірних Слуга Божий втішається славою святості (fumus santitas). Cлава святості має бути серед вірних поза межами парафії чи Чину у якому жив Слуга Божий та поширюватися серед вірних. Слава святості має випливати з прикладу життя Слуги Божого, і поширюватися природньо.
б) Визначитися чи Процес щодо Слуги Божого має проводитись – шляхом збору проб геройської практики чеснот (паралельно можна вести процес верифікації чудесного оздоровлення за посередництвом Слуги Божого , або шляхом збору проб слави мучеництва Слуги Божого.
в) природа Процесу щодо свідків – процеси недавні коли про життя Слуги Божого можуть посвідчити численні очні свідки життя святості Слуги Божого, основне дослідження здійснює церковний трибунал, та процеси давні або історичні – свідками є особи які лише чули про Слугу Божогоex audivibus, основний матеріал – документи. У такому Процесі основна роль у дослідженні відводиться історичній комісії.
ІІ. Початкова фаза Процесу.
1. Єпископ місця, де помер чи загинув Слуга Божий розпочинає Процес. Можна просити у випадку мучеництва зміни компетенції форуму – у випадку Сибіру – римо-кат. єпископ Йосиф Верт з причини того що більшість доказів (документів і свідків) знаходяться у даній єпархії.
2. Єпископ Декретом призначає Постулятора.
3. Постулятор провівши дослідження подає звіт судження щодо того чи варто розпочинати процес. У додатку: 1) біографії Слуги Божого та опис актуальності його прикладу для сучасної людини. 2) список опублікованих творів Слуги Божого або декрет про їх відсутність. 3) подає список свідків (8 очних свідків, які знали і суттєво описують життя і характер Слуги Божого).
4. Консультація Єпископа у справі Процесу
А) з Синодом єпископів, або принаймні на рівні Митрополій;
Б) З Апостольським Престолом – Nulla ostaщодо Процесу у Конгрегації у справах святих (що свідчить що Конгрегація згідна рішенням єпископа розпочати беатифікацію Слуги Божого).
5. Прийняття і публікація Звіту Supplice libello з проголошенням Декрету початку Процесу.
6) Створення Трибуналу а) декрети – делегата єпископа, промотора справедливості – нотара і додаткових нотарів Процесу; б) Присяги –перша сесія – Сесія відкриття Процесу.
І. Збір документів – доказового матеріалу
1) публіковані твори – зібрані Постулятором і передані Єпископу для оцінки радниками богословами згідності опублікованих творів Слуги Божого з вірою і мораллю Церкви de fide et bonis moribus, або декларація про відсутність творів. Якщо твори згідні з навчанням Церкви, радники богослови укладають звіт про відповідність літературної спадщини Слуги Божого навчанню Католицької Церкви. Радники богослови не можуть бути свідками у Процесі.
2) Історична комісія – пошук і збір документів знавцями істориками
– колегіальне приготування in solidum звіту знавців істориків. Радники з історії збирають увесь документальний матеріал і подають висновок про повноту опрацювання Справи та автентичність документів.
Основні частини звіту
1. Біографія Слуги Божого з бібліографічними посиланнями;
2. Опис духовності Слуги Божого;
3. Опис проявів святості Слуги Божого.
4. Перелік архівів та закладів, які були консультовані;
5.Характер зібраного матеріалу. До звіту додається перелік документів – опублікованих писань Слуги Божого, його неопубліковані писання, його листування, публікації і матеріали про Слугу Божого.
ІІ. Збір свідчень
Єпископ розваживши справу, дає дозвіл опитати свідків, яких представляє Постулятор,
1.Приготування запитників виконує промотор справедливості на основі біографії укладеної істориками – Запитник
2. Якщо потрібно терміново опитати свідків (похилих віком) опитування проводиться паралельно до процесу збору документів Істориками.
3. Слухання свідків яких представив Постулятор, та кількох свідків яких Трибунал сам знайшов ex ufficio. Окрім очних свідків з рідні і знайомих, співбратів по Чину має бути значна частина свідків з поза цього ареалу тобто вірні, медики, вчителі з якими Слуга – pars notevole di estranei.
Б) de auditu які чули про Слугу Божого.
Свідки складають присягу, вказують від кого походить інформація (сам бачив, розповідав…), підтвердження свідчення Нотарем Процесу автентифікація свідчення нотарем – Канцлером Єпархії.
Процеси мучеників та визнання геройської практики чеснот проводяться окремо, як і процеси по визнанню чуда оздоровлення.
Зібрані матеріали Справи передаються судді, який вивчивши документи виносить вирок.
ІІІ. Закриття Процесу.
1.Публікація документів Справи – Актів декретом який завірює Нотар, Відвідини гробу і дому. Звіт про стан могили чи кімнат. Декрет єпископа про дотримання декретів Урбана VІІІ про відсутність культу Слуги Божого.
2. Справи беатифікації передаються до Риму у 2 прим., з екземпляром творів Слуги Божого та їх експертною оцінкою істориків і богословів. З оригіналу робляться дві копії, які звіряють з оригіналом (архетипом). Якщо є необхідно роблять переклад Актів з перевіркою і декларацією вірності перекладу мові оригіналу. Приготування двох копій у мові оригіналу і авторизований переклад.Остання або заключна сесія – запечатують Справу з підписом Нотара і листом єпископа і деклараціями Промотора Справедливості і Постулятора. Єпископ номінує Курєра, який склавши присягу, отримує документи Справи і передає особисто у Конгрегацію у справах святих у Римі.
На Римській стадії єпископ який скеровує процес на дослідження номінує Постулятора Римської стадії, який звертається до Префекта Конгрегації з проханням про відкриття Процесу. Після приписаної перевірки документів під час відкриття актів Процесу, від Конгрегації номінується Відповідальний (Релятор), який вивчить акти і зробить оціночний звіт про зібрані матеріали. Далі історики і богослови розглядають зібраний матеріал продовять додаткове розслідуванння і дають судження про повноту матеріалів справи і геройську практику чеснот Слуги Божого. Після позитивного рішення документи Справи з висновками експертів Промотор віри представляє Колегії Кардиналів, яка розсудить чи приклад життя святого є актуальним і потрібним для виставлення для почитання у Католицькій Церкві. Позитивне рішення колегії Префек представляє Святішому Отцю і рішенням Святішого Отця у вигляді Декрету про визнання героїзму чеснот Слуги Божого є підставою до початку публічного його почитання у єпархії яка розпочала Процес.
Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ
Підготовив о. Павло Поточний