МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ (1865-1944) – 1 ЛИСТОПАДА ВИПОВНИТСЯ 70 РОКІВ ВІД ЙОГО СМЕРТІ

shep10Одна з найвизначніших постатей Вселенської Церкви двадцятого сторіччя. Апостол релігійно-церковного об’єднання Сходу Європи. Уроджений 1865 p. y шляхетській родині графів Шептицьких у Галичині, на 23-му році життя закінчив уні­верситет зі ступенем доктора права, залишив світові достатки та як чернець Василіянин став на службу Богові. По закінченні богословських і філософічних наук як священик-монах-місіонер розпочав працю у Христовій Церкві.

На 34-му році життя висвячений на єпископа Станиславівського, а півтора року пізніше став Митрополитом Галицьким, Архиєпископом Львівським та єпископом Кам’янця-Подільського. 45 літ як Митрополит кермував українською Католицькою Церквою, розбудовував, скріплював і поглиблював релігійне життя народу.

Мит­рополит зорганізував і уфундував Духовну Академію у Львові, щоби дати високу освіту священикам, — цей науковий осередок широко промінював та притягав мо­лодь до богословських студій з Галичини, Буковини, Закарпаття, Волині, Придніпрянщини та Югославії; початкові й середні школи для молоді, дитячі захоронки й оселі, сиротинці, зокрема для дітей поляглих вояків УГА, щоби виховати молодь у християнському дусі; Національний Музей, де зібрано скарби української старо­винної культури; Народну Лічницю, Шпиталь, Порадню для матерів, щоби давати лікарську поміч і опіку хворим та немічним, як добрий Самарянин; нові будинки та приміщення для багатьох монастирів; увів на галицькій землі строгий Чин схід­ного уставу — Студитів; запросив із Бельгії Чин Редемптористів; перевів реформи СС Василіянок; впровадив три Конгрегації: СС Служебниць, св. Йосифа та Миро­носиць; релігійні видання, журнали, книжки, ще в монастирі сам редаґував “Місіонар”, написав понад 150 пастирських посланій до вірних у краю та за кордоном; як великий Меценат мистецтва й науки уділяв стипендії для молоді, щоби виростити провідну верству народу.

Перейнятий ідеєю любови ближнього, щедро обдарову­вав потребуючих, помагав народові двигнутись на вищий моральний і культур­ний рівень, переводив численні місії, реколекції, проповідував та гаряче пропагу­вав часте Святе Причастя. Помагав розбудовувати економічні установи (Гіпотечний Банк, Дністер, Карпатію), щоби поліпшити добробут народу. Керуючись наці­ональною ідеєю, обороняв політичні права народу перед австрійським урядом, а після Першої світової війни особисто інтервеніював у Римі, Лондоні, на мировій конференції в Парижі, в Уряді ЗСА, щоб оборонити політичні права українського народу. Відвідував еміграцію в Німеччині, Бельгії, Англії; в 1910 р. відвідав пара­фії в Америці та Канаді, а опісля вдруге 1921 р.; в тому часі також відвідав як Апостольський Візитатор парафії у Бразилії та Аргентині. Головно завдяки заходам Митрополита Ап. Престіл 1907 р. призначив першого єпископа для українців католиків у ЗСА, а 1912 р. — в Канаді. Митрополит як добрий Архипастир перено­сив чашу горя разом із народом в обох світових війнах. Розуміючи велич Його праці та вплив на народ, Москва 1914 р. ув’язнила Митрополита і держала два й пів року у в’язницях Суздаля та Ярослава над Волгою.

Митрополит відважно оборо­няв Церкву, віру та мораль у часі першої большевицької окупації 1939, загрозив відлученням від Церкви тих, що не послухали би його розпоряджень у тих справах. Відверто й відважно виступав проти розпоряджень і дій націонал-соціялістичної влади на наших землях, незгідних із Христовою наукою. Та рушійною силою і спонукою його життя була велична ідея з’єдинення Сходу Європи в одну Христо­ву Церкву. Як великий український патріот Митрополит бажав, аби український нарід став носієм великої ідеї універсального значення, щоб Україна з Патріярхом у Києві в єдності з Апост. Столицею стала провідним духовим чинником на Сході Європи. Відродження в Україні Церкви, спертої на східні християнські тра­диції з часів св. Володимира та Ярослава Мудрого, і створення в Києві Патріярхату як осередку церковного життя для цілого Сходу Європи у злуці з Апостоль­ським Престолом було цією ідеєю, для якої трудився та страждав Митрополит ціле своє життя. Папа Пій X, недавно канонізований, наділив Митрополита потрібни­ми повновластями для цілого північного Сходу.

Митрополит двічі (1907 і 1912) відбув подорож по землях білоруських, східньо-українських і московських, а для наукового обговорення справи унії заініціював і співорганізував од 1907 р. щоріч­ні т. зв. Велеградські З’їзди. 1914 р. висвятив єпископа Й.Боцяна, призначеного згодом єпископом Волині та Підляшшя, а в поворотній дорозі з московської неволі 1917 організував Українську Католицьку Церкву в Києві, наставив Генерального Вікарія для Наддніпрянщини й іменував Апостольського Екзарха для москов­ських земель. Усю цю велику організаційну побудову творив Митрополит для з’є­динення Сходу з Апостольською Столицею. З приходом большевиків 1944 p. y Галичину просив Ап. Престіл дозволити Йому пожертвуватись, аби з народом випити чашу горя аж до дна, бо Він посвятив усі свої терпіння, щоби переблагати Бога за гріхи, які роз’єднали українську Церкву. І цю велику жертву та молитву “Да вси єдино будут” поніс Митрополит перед Престіл Всевишнього, закінчуючи своє життя 1 листопада 1944 р. на митрополичому Престолі у Львові.

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *