Одна з найвизначніших постатей Вселенської Церкви двадцятого сторіччя. Апостол релігійно-церковного об’єднання Сходу Європи. Уроджений 1865 p. y шляхетській родині графів Шептицьких у Галичині, на 23-му році життя закінчив університет зі ступенем доктора права, залишив світові достатки та як чернець Василіянин став на службу Богові. По закінченні богословських і філософічних наук як священик-монах-місіонер розпочав працю у Христовій Церкві.
На 34-му році життя висвячений на єпископа Станиславівського, а півтора року пізніше став Митрополитом Галицьким, Архиєпископом Львівським та єпископом Кам’янця-Подільського. 45 літ як Митрополит кермував українською Католицькою Церквою, розбудовував, скріплював і поглиблював релігійне життя народу.
Митрополит зорганізував і уфундував Духовну Академію у Львові, щоби дати високу освіту священикам, — цей науковий осередок широко промінював та притягав молодь до богословських студій з Галичини, Буковини, Закарпаття, Волині, Придніпрянщини та Югославії; початкові й середні школи для молоді, дитячі захоронки й оселі, сиротинці, зокрема для дітей поляглих вояків УГА, щоби виховати молодь у християнському дусі; Національний Музей, де зібрано скарби української старовинної культури; Народну Лічницю, Шпиталь, Порадню для матерів, щоби давати лікарську поміч і опіку хворим та немічним, як добрий Самарянин; нові будинки та приміщення для багатьох монастирів; увів на галицькій землі строгий Чин східного уставу — Студитів; запросив із Бельгії Чин Редемптористів; перевів реформи СС Василіянок; впровадив три Конгрегації: СС Служебниць, св. Йосифа та Мироносиць; релігійні видання, журнали, книжки, ще в монастирі сам редаґував “Місіонар”, написав понад 150 пастирських посланій до вірних у краю та за кордоном; як великий Меценат мистецтва й науки уділяв стипендії для молоді, щоби виростити провідну верству народу.
Перейнятий ідеєю любови ближнього, щедро обдаровував потребуючих, помагав народові двигнутись на вищий моральний і культурний рівень, переводив численні місії, реколекції, проповідував та гаряче пропагував часте Святе Причастя. Помагав розбудовувати економічні установи (Гіпотечний Банк, Дністер, Карпатію), щоби поліпшити добробут народу. Керуючись національною ідеєю, обороняв політичні права народу перед австрійським урядом, а після Першої світової війни особисто інтервеніював у Римі, Лондоні, на мировій конференції в Парижі, в Уряді ЗСА, щоб оборонити політичні права українського народу. Відвідував еміграцію в Німеччині, Бельгії, Англії; в 1910 р. відвідав парафії в Америці та Канаді, а опісля вдруге 1921 р.; в тому часі також відвідав як Апостольський Візитатор парафії у Бразилії та Аргентині. Головно завдяки заходам Митрополита Ап. Престіл 1907 р. призначив першого єпископа для українців католиків у ЗСА, а 1912 р. — в Канаді. Митрополит як добрий Архипастир переносив чашу горя разом із народом в обох світових війнах. Розуміючи велич Його праці та вплив на народ, Москва 1914 р. ув’язнила Митрополита і держала два й пів року у в’язницях Суздаля та Ярослава над Волгою.
Митрополит відважно обороняв Церкву, віру та мораль у часі першої большевицької окупації 1939, загрозив відлученням від Церкви тих, що не послухали би його розпоряджень у тих справах. Відверто й відважно виступав проти розпоряджень і дій націонал-соціялістичної влади на наших землях, незгідних із Христовою наукою. Та рушійною силою і спонукою його життя була велична ідея з’єдинення Сходу Європи в одну Христову Церкву. Як великий український патріот Митрополит бажав, аби український нарід став носієм великої ідеї універсального значення, щоб Україна з Патріярхом у Києві в єдності з Апост. Столицею стала провідним духовим чинником на Сході Європи. Відродження в Україні Церкви, спертої на східні християнські традиції з часів св. Володимира та Ярослава Мудрого, і створення в Києві Патріярхату як осередку церковного життя для цілого Сходу Європи у злуці з Апостольським Престолом було цією ідеєю, для якої трудився та страждав Митрополит ціле своє життя. Папа Пій X, недавно канонізований, наділив Митрополита потрібними повновластями для цілого північного Сходу.
Митрополит двічі (1907 і 1912) відбув подорож по землях білоруських, східньо-українських і московських, а для наукового обговорення справи унії заініціював і співорганізував од 1907 р. щорічні т. зв. Велеградські З’їзди. 1914 р. висвятив єпископа Й.Боцяна, призначеного згодом єпископом Волині та Підляшшя, а в поворотній дорозі з московської неволі 1917 організував Українську Католицьку Церкву в Києві, наставив Генерального Вікарія для Наддніпрянщини й іменував Апостольського Екзарха для московських земель. Усю цю велику організаційну побудову творив Митрополит для з’єдинення Сходу з Апостольською Столицею. З приходом большевиків 1944 p. y Галичину просив Ап. Престіл дозволити Йому пожертвуватись, аби з народом випити чашу горя аж до дна, бо Він посвятив усі свої терпіння, щоби переблагати Бога за гріхи, які роз’єднали українську Церкву. І цю велику жертву та молитву “Да вси єдино будут” поніс Митрополит перед Престіл Всевишнього, закінчуючи своє життя 1 листопада 1944 р. на митрополичому Престолі у Львові.