Декада місійності 2025 року –День сьомий

СПІЛЬНОТА МОЛИТВИ І МИЛОСЕРДЯ (Йо. 16, 23–33)

Четвер (5 червня)

Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні один до одного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися один з одним, коли збираємось у храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших — лише трохи, а ще інших — не знаємо взагалі. Але ж ми є однією родиною дітей Божих! Докладімо зусиль, аби не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитись, які в них життєві виклики, радості і болі, щоби знати, про що просити в Бога, за що дякувати. Третя Божа заповідь — «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих 20, 8) — зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоби частіше ходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Нашим завданням, отже, є показати їм, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених учнів Христових. А коли хтось не відгукується на всякі наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він же Той, хто зрушує серця, відкриває Христа для кожного, провадить до Отця.

Роздуми в час війни. У цій Декаді Місійності ми роздумуємо над словами Христа у час, коли триває жорстока війна, і гинуть невинні люди. Здається, неможливо знайти розраду і заспокоєння, коли ворог чинить багато зла і кривди. Та все ж по особливому звучать до нас слова Христа: «сам бо Отець вас любить, бо ви маєте любов до мене і віру» (Ів 16, 27). Як важливо бути відкритими на любов самого Бога Отця до нас, як важливо її відчувати і берегти у серці. А щоб її пережити і з цієї божественної любові черпати сили, нам важливо вірити в Христа і Його любити усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма думками своїми і силами своїми (пор. Мт 22, 37). Коли переживаємо цю взаємну любов, тоді зростає у серці і сміливість просити у Бога усе, чого потребуємо: «просіте ж — і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть» (Ів 16, 24), і силу дарувати цю любов іншим, які її потребують. І дарувати її у конкретних вчинках милосердя: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього прийняти в дім, хворого і ув’язненого відвідати тощо (пор. Мт 25, 35–36; Іс 58, 6–7). На практиці це означає скеровувати свою увагу і допомогу до конкретних людей, чиї прохання про допомогу не доходить до вух державних соціальних служб чи міжнародних допомогових організацій. Саме ми, на своїх парафіях і у своїх спільнотах, найкраще знаємо, хто той ближній чи та ближня, які потребують нашої підтримки: матері, жінки і діти загиблих воїнів, переселенці, люди, які втратили працю чи здоров’я тощо. Можливо ми не зможемо їх забезпечити матеріально, але ми можемо їх огорнути своєю любов’ю і молитовною опікою.

Молитва

Стихира на Вечірній: Ти, Христе, вознісся до безначального свого Отця, * хоча не розлучався ти з його неописанним божеством. * Небесні сили нічого не додаючи до трисвятої хвали, * визнавали тебе, Господи, * теж після воплочення, єдиним Отцевим Сином. * Тому, багатством ласк твоїх, помилуй нас.

Місійні завдання:

1. Особистий/сімейний рівень: Подивімося на дошку оголошень чи на фейсбук-сторінку нашої парафії про парафіяльні події і знайдімо для себе або нашої сім’ї якусь цікаву подію та відвідаймо її.

2. Парафіяльний рівень: Відвідаймо сайт чи фейсбук-сторінку нашої парафії і поширмо парафіяльні події у соціальних мережах, якими ми користумося. Напишімо у наших соціальних мережах мотивуючий пост про дію Бога у нашому житті.

3. Місійний рівень: Організуймо разом з парохом відвідини іншої парафіяльної спільноти (греко-католицької, православної або протестантської) для того, щоб розповісти про життя своєї парафії, поділитися з іншими своїм досвідом, можливо допомогти заснувати там біблійні гуртки, парафіяльні спільноти тощо.